Я вийшла заміж за глухонімого чоловіка. Батьки не пішли на моє весілля, сказали, що я зрадила їх

Напевно нами і правда керує доля. У той день все пішло не так, як зазвичай. Не задзвонив будильник, потім перед виходом зрозуміла, що забула вимкнути воду в раковині, туди потрапила губка і почало все топити. Далі повз мене просто пролетіла моя маршрутка і я вирішила зловити машину.

Зупинився красивий позашляховик, щось мене в ньому збентежило, але я спізнювалася і сіла. Сказала куди їду. Мені здалося, що чоловік мене не зрозумів і я повторила, додавши до своїх слів орієнтир, який в місті знали точно всі.

Водій весь час мовчав, а коли ми прибули, то я намагалася дати грошей, але він мовчки хитнув головою, даючи зрозуміти, що не потрібно. До вечора я про нього вже забула.

Робота мене втомлювала, тому я з трудом дочекалася вечора і вирушила додому.

Але коли виходила, то побачила цю ж машину і поряд з нею водія, який мене підвозив. Він простягав мені букет квітів і записку: «Привіт, я Кирило. Я глухонімий, але дуже хороший хлопець. Давай познайомимося» . Я не могла зрозуміти жарт чи це, він дописав на листочку: «Я можу читати по губах» .

Я розвернулася і пішла не взявши букет. Якщо це жарт, то не смішний, а якщо правда, то такі відносини мені потрібні.

Хоча звичайно я дуже хотіла відносин – я була давно одна, але в той момент мене чомусь це сильно збентежило і здалося складним.

На наступний день він знову чекав мене, а потім знову, тижнів через два я здалася. Підійшла і сказала, що згодна посидіти в кафе.

Виявилося, що він і правда відмінний хлопець. Я говорила, він уважно дивився на моє обличчя, зчитуючи слова по губах – спочатку мене це бентежило, але потім я звикла. Відповідь він набирав швидко на смартфоні. Складно ще було, що багато хто дивився на нас.

Чотири місяці, що ми зустрічалися були найщасливішими, весь вільний час я вчила мову жестів. Звичайно часом сильно плуталася, але у мене виходило. І ось він мені зробив пропозицію. Я погодилася вийти заміж.

Знайомство з батьками було дуже важке. Мама погано сприйняла і його, і новину про весілля. Коли ми з мамою залишилися наодинці – вона стала мене відмовляти, відмовляли і інші. Розповідали, як з ним буде важко спілкуватися в компанії, як важко буде дітям і т.п. Я пропускала повз вуха. Для мене його проблема просто дрібниця, це не впливало на наше життя, на мої почуття, але для них це було просто неприйнятно.

Ми все ж одружилися. З моєї сторони прийшли тільки кілька друзів, батьки не пішли на моє весілля-сказали, що я зрадила їх.

Моє життя зовсім не відрізняється від того, що була раніше. У компанії часом важко, мову жестів наші знайомі не розуміють, а чекати поки чоловік набере на телефоні для них довго. Я звичайно озвучую, що він говорить, але знайомих це бентежить.

У шлюбі ми вже вісім років – наш семирічний син чудово знає мову жестів і спілкується з батьком. Зі слухом і мовленням у нього проблем немає. Тільки через пару років після народження онука мама почала відтавати і приходити до нас в гості, але бачу, що з чоловіком їй до цієї пори ніяково спілкуватися. Але не знаю через що, сподіваюся, що це жаль, що не прийняла його відразу.