Зворушливий вірш: “Соромився Юнак своєї мами, бо руки в неї дуже вже старі. “Чом грязь під нігтями не миєш ти роками?…”

Соромився Юнак своєї мами,
бо руки в неї дуже вже старі.
“Чом грязь під нігтями не миєш ти роками?
За тебе чом чистіші шахтарі?
–
Чому у інших матері красиві,
доглянуті,завжди на каблуках?
Чому не пофарбуєш пасма сиві?
Чом ходиш у беретах і хустках?”

На ці слова матуся промовчала.
Пішла у спальню ,вервичку взяла,
до Господа молитися почала.
І молитвенник слізьми облила .

Юнак пішов на кухню щось поїсти.
Картоплі взяв, котлету і салат.
Хотів уже за столик тихо сісти,
бо всюди був смачнющий аромат .
–
Побачив свіжозварений узварчик
з торішніх сухофруктів із саду.
Відрізав тіста з яблуком окрайчик ,
узявся їсти смачно, на ходу.

Прийшов до друга іспити вивчати.
Відкрила двері мама молода .
Уміє за собою доглядати,
і зачіска красива ,і хода.

-” У вас так чисто,прибрано,охайно.
Щастить тобі,що в мами – одинак.
А я ,з братами й сестрами,звичайно,
не можу чистоту тримати так.
–
І мама в тебе гарна ,молодая.
Не те ,що моя … завжди в роботах.
А молиться ,немов якась святая.
До церкви ходить, не по бутіках.”

Навчались хлопці майже три години.
Втомилися і їсти хочуть щось.
Пішли рАзом до чистої кухнини.
Поїсти ж тут нічого не знайшлось.

-“На їжу мама час не витрачає .
Бо, щоб зварити – треба забруднить.
Тому і чистоту таку тримає,
бо дуже часто хоче відпочить.
–
Самотньо в чистоті мені живеться,
немає ,навіть, з ким заговорить.
Матуся кілька слів лиш обізветься
й на процедури знов якісь біжить.”

Юнак голодний ввечері вернувся.
А мама напекла вже пиріжків.
Побачив свіжий борщ і посміхнувся,
на кухні пахне із усіх боків.

Брати і сестри бігають по хаті .
Трудяга-мама посуд миє знов.
І зрозумів Юнак, що всі вони багаті,
бо мама віддає свою любов.

А зморщені від праці рученята
і сивина, нечесана зрання,
некрашені, безсонні оченята,
піклуються і моляться щодня.

Він підійшов до мами і ,обнявши,
те пасмо сиве ніжно поправляв.
Промовив,руки мами цілувавши :
“Простіть,що біль словами спричиняв!”

Невтомних матерів-трудяг шануймо,
молитва їхня нас оберіга.
І кожну зморшку на руках цінуймо,
Бо ким ми стали – їхня заслуга.

Оля Колодніцька