Притча, яка навчить цінувати своїх батьків. Ви запам’ятаєте її на довго.



В садку біля будинку малого Іванка, росла висока та гілляста вишня. Хлопчику дуже подобалося це дерево, а воно обожнювало його. Іван кожного дня приходив до вишні лазив по ній, їв ягоди, а стомившись відпочивав в її тіні.

Хлопчик підріс та почав рідше відвідувати улюблене дерево.

Якось, він прийшов у садок, підійшов до дерева та сів у траву поряд з сумним виглядом.

  • Підходь ближче, давай пограємось. – промовила вишня.
  • Я вже великий, щоб гратися з деревами. Мені потрібні іграшки, але на це мені потрібні кошти. – відповів хлопець.
  • Але я не маю грошей. Візьми мої вишні. За них ти вилучиш кошти, щоб купити іграшки.

Хлопець дуже зрадів! Він зібрав з дерева всі ягоди та пішов задоволеним. Від тоді хлопчика не було дуже багато років, вишня дуже за ним сумувала. Він прийшов до неї вже дорослим чоловіком, який мав сім’ю.


Дерево дуже зраділо.

  • Йди сюди скоріше, я так сумувала, давай пограємось.
  • На жаль, я не маю на це часу. Нам з родиною немає де жити. Ти можеш чимось допомогти? – запитав Іван.
  • Спиляй мої гілки та побудуй будинок для своєї сім’ї. – відповіла вишня.

Іван зрубав на дереві всі гілки та пішов з задоволеним виглядом. Вишня раділа бачивши його щасливим, але він з того часу не приходив.


Через багато років, до вишні завітав чоловік, це був Іван.

  • Підходь ближче, пограймося! – прощебетала яблуня.
  • Я не маю сили, бо вже старію. Я хочу відправитися на відпочинок, але для цього мені необхідний човен.
  • Ти можеш мені допомогти? – запитав чоловік у дерева.
  • Звісно! Бери мій стовбур, змайструй човна та вирушай у подорож.

Чоловік залишив від улюбленого дерева лише невеличкий пеньок. Збудував човен, відправився у плавання та зник, ще на довгі роки.

Але все ж таки повернувся до вишні.

  • Вибач, любий мій хлопчик, але в мене вже немає чого тобі дати. – промовило дерево.
  • Нічого страшного, в мене немає зубів, щоб їсти ягоди та й сили, щоб вилізти на стовбур. – відповів дідусь.
  • Єдине, що від мене залишилося це старенький вмираючий пеньок….
  • А мені більшого й не треба. Я дуже втомився за життя й хочу трішки відпочити.
  • Чудово! Старий пеньок – це найкраще місце, щоб відпочити. Посидь зі мною й перепочинь трішки.

Стрий Іван сів, а вишня від щастя посміхалася й плакала водночас. Ця розповідь про кожну людину у якої є батьки. Дерево — це наші мама й тато. Змалку кожен дуже любив гратися з ними та проводив багато часу. В дорослому житті ми залишаємо їх та навідуємо тільки за потреби.

Батьки завжди будуть любити своїх дітей та допомагати, щоб не сталося. А ми цього не цінуємо! Усвідомлення приходить занадто пізно.

Фото джерело

Друзі, Вам подобається ця стаття?
Поділіться з друзями!