Люди поранені духовно. Вони щиро прагнуть жити краще, але не знають, як. Слова Любомира Гузара, які варто прочитати кожному!

Багато людей з духовними ранами, але які бояться собі в цьому признатися. При цьому вони хочуть жити так, як і інші, прагнуть всього найкращого і не знають, як цього досягти.

Їх збиває з правильного шляху будь-яка перешкода, вона опускають руки, намагаються втекти, адже думають, що завтра може бути ще гірше…

Те ж саме відбувається і з українським народом. Століттями ми не мали власної свободи, багато різних людей працювали над тим, що ціла нація втратила відчуття власної гідності. І от, коли ми отримали довгоочікувану свободу, то просто не маємо поняття, що з нею робити.

В наших людей ще досі присутній страх зробити щось не те, більшість боїться рухатися вперед та рости, адже так важко брати відповідальність на свої плечі. Спершу слід розвивати відчуття власної гідності, впевненість у своїх силах, щоб вистачило духу рости та йти далі. Слід припинити боятися власних вчинків, рішень, прагнень та бажань.

“Нам скажуть — а нащо воно, як маю що з’їсти? Якщо нас хтось усім необхідним забезпечить, то я цілком задоволений, нащо мати ту свободу? Я щасливий, бо не мушу щось рішати, бо рішають за мене. Як мені скажуть, що робити, — то дуже добре, радо то зроблю.

Добре. Але тоді твою долю зроблять за тебе. Всупереч твоїй волі і волі Божій.”

Любомир Гузар

Не припиняйте себе переконувати, що в житті потрібно залишатися бути собою. Саме це означає бути вільними та щасливими. Покірність – знака лінощів та відсутності духовного розвитку. Не будьте лінивими!